Голос “Академіка Вернадського” чуємо завдяки випускникові КПІ
Нещодавно роботу на станції “Академік Вернадський” розпочала 31-ша українська антарктична експедиція (УАЕ). Ця команда замінила колег із 30-ї УАЕ і працюватиме рік. Посаду системного адміністратора в ній обіймає випускник КПІ Олександр Мацібура. Це буде вже друга його зимівля на станції.
“Цьогоріч ми відзначили ювілейну дату присутності незалежної України в Антарктиці. 30 років, відколи Британія передала нам свою антарктичну станцію, і ми пишемо власний літопис полярної науки. Але насправді наша робота там – про набагато ширший вимір. Як територіально, адже Антарктика – це регіон, де ми “міряємо пульс” усієї планети, так і часово, бо продовжуємо ряди найдовших антарктичних спостережень, яким далеко не 30 років. Дуже важливо, що навіть в умовах повномасштабної війни ми зберігаємо і тяглість безперервних досліджень, і розвиваємо нові напрями”, – зазначив директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий, проводжаючи команду УАЕ.
Напередодні від’їзду старший редактор газети «Київський політехнік» Надія Ліберт поспілкувалася з Олександром, випускником Хіміко-технологічного факультету 2017 року, про його роботу, повсякденне життя та час, проведений в університеті. Подаємо скорочений виклад цього інтерв’ю.
Олександр був втомлений, заклопотаний, але дуже позитивний і уважний. Розмову про роботу, подорожі і сьогодення почали з КПІ. За словами випускника, організація навчального процесу на тодішній кафедрі кібернетики хіміко-технологічних процесів сприяла практичному застосуванню набутих знань старшокурсниками. Тож уже на 5-му курсі він почав працювати монтажником кабельних систем у компанії з відеонагляду, а згодом – інженером з підключення в інтернет-компанії.
“Мій шлях в Антарктику, – розповідає Олександр, – почався ще 2019 року. Я подавався на конкурсний відбір, але, на жаль, не пройшов, бо об’єктивно не вистачало досвіду. Наступна спроба в 2024 році вже була успішною, і я потрапив у команду 29-ї УАЕ”.
Про роботу на станції полярник говорить буденно: “Більшу частину року станція та команда повністю ізольовані від зовнішнього світу (десь орієнтовно 7-8 місяців). Тому сподіватися можна лише на свої та колег навички і професіоналізм. Тобто сходити в магазин чи побачити інших людей у вас не вийде (усміхається). Також варто додати, що на станції в системного адміністратора немає вихідних – працюєте 7 днів на тиждень і плюс додатково багато загальностанційної роботи”.
На традиційне запитання “Чому знову подався в експедицію, адже умови роботи дуже непрості?” відповідь була лаконічною: “Антарктика мене зачарувала, особливо своєю природою”. А ще – це можливість зробити свій внесок в науку України”.
Затим розмова повернулася до КПІ ім. Ігоря Сікорського. “Я вдячний КПІ за отриманий досвід, знання та друзів. Університет допоміг визначитися, що подобається, а що ні, і в якому напрямі я хочу розвиватися. Допоміг набути вміння знаходити потрібну інформацію та відкривати щось нове”, – поділився Олександр Мацібура. Та додав: “Хочу порадити студентам не боятися складних шляхів, розвиватися всебічно. І, звісно ж, намагайтеся використовувати отримані теоретичні знання на практиці”.
Зичимо Олександру натхнення, плідної роботи та не поривати зав’язків із КПІ, адже молоді так потрібні моральні й професійні орієнтири.
P.S. Британська антарктична служба, що входить до складу Ради з досліджень природного середовища, вирішила, що їй більше не потрібна база «Фарадей», розташована на скелястому острові на Антарктичному півострові, за 700 миль на південь від Вогняної Землі. У 1996 році її продали Україні за символічний 1 фунт стерлінгів і перейменували на честь українського вченого Володимира Вернадського. Єдина умова, пов’язана з базою «Вернадський», полягала в тому, що українські полярні дослідники продовжували б стежити за погодою, яку на цій станції фіксують кожні три години з 1947 року.
